Поради психолога

      Одним із найважливіших етапів розвитку дитини є дошкільний період життя. І саме тому психологічне забезпеченн я  у дитячому садочку,  навчання й виховання набувають великого значення у подальшому житті кожної особистості.

    Практичний психолог в ЗДО працює над  створенням умов, які сприяють охороні фізичного і пси­хічного здоров'я дітей,   забезпеченням їх емоційного благополуччя та індивідуального підходу до кожної дитини, самостійного та ефективного розвитку здібностей кожної дитини,  підтримці психологічного клімату у колективі.

·        Здійснення психолого-педагогічного супроводу дітей на всіх вікових етапах;

·        Забезпечення відповідних психологічних умов для нормального самопочуття дитини у дошкільному закладі;

·        Забезпечення супроводу дітей з особливими освітніми потребами;

·        Формування соціальної компетентності дітей;

·        Формування шкільної зрілості дітей;

·        Формування у батьків відповідального ставлення до виконання батьківських обов'язків;

·        Профілактика будь - яких форм насилля над дитиною;

·        Проведення роботи з обдарованими дітьми, спрямувати її на розкриття здібностей;

·        Надання ефективної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу;

·        Сприяння    підвищенню    психологічної    компетентності    вихователів,    батьків засобами просвітницької та консультативної роботи.

Основні напрямки роботи практичного психолога:

Психодіагностична робота:

Мета:  

·        поглибити психолого-педагогічне вивчення дитини протягом усього періоду дошкільного дитинства, виявлення її індивідуальних особливостей, розвитку пізнавальних та особистісних якостей, динаміки її розвитку від середньої вікової групи і до вступу до школи;

·        з'ясувати причини тих чи інших відхилень у вихованні та навчанні ди­тини; відставання чи випередження вікових нормативів у розвитку пев­них пізнавальних процесів.

Консультаційна робота:

Мета:

·        допомогти батькам, які вперше приводять дитину до дошкільного закла­ду усвідомити психічне навантаження, яке доведеться пережити дитині під час періоду адаптації;

·        допомогти в налагодженні постійних психолого-педагогічних взаємин з вихователями, підвищити психологічну компетентність з певних питань, що сприятиме кращому розумінню батьками себе, своєї ролі у житті дитини і самої дитини  й позитивному ставленні до неї;

·        з'ясовувати причини психологічних проблем, які виникають у родин­ному спілкуванні та шляхів їх цивілізованого розв'язання;

·        допомогти батькам у процесі вибору для дитини гуртків, школи тощо.

Корекційно – відновлювальна та розвивальна робота:

Мета: здійснювати психолого-медико-педагогічні заходи з метою усунення відхилень у психофізичному та індивідуальному розвитку і по­ведінці,  формувати соціальну корисність життєвої перспективи.

Психологічна просвіта:

Мета: підтримувати потребу в спеціальних знаннях щодо розвитку і виховання дитини, своєчасне попередження відхилень у психофізично­му розвитку та становленні особистості, міжособистісних стосунках, запобігання конфліктним ситуаціям у навчально-виховному процесі.

  

Ранній вік

Розвиток мислення

   

Важливим моментом у розвитку мислення є перехід дитини від використання зв'язків, між предметами які були показані дорослими, до встановлення цих зв'язків самостійно.

  Мислення наочно - дійове , але дитина свої проби у вирішенні завдання співвідносить з результатом. Виникають розумові дії, які передують практичним діям. Це внутрішні дії з образами -уявленнями : зароджується наочно-образне мислення.

    Формується узагальнення як розумове об'єднання предметів, які мають спільні ознаки. Спочатку це узагальнення за зовнішніми ознаками, а більш високий рівень узагальнення на основі функціональних ознак.

    Розвиваються судження. До кінця 3 року дитина висловлюється розгорнутими судженнями про певні дії, про якості предметів, про їх кількість.

    У ранньому віці створюються передумови для зародження уяви на основі уявлення пам'яті та розвитку мови. Спочатку образи уяви тісно пов'язані з реальністю.

    Уява репродуктивна, емоційно забарвлена. Для дітей характерна велика довірливість образам уяви. Діти закривають малюнок рукою, щоб "вовк не з'їв Червону Шапочку", перегортають сторінку бо їм стає страшно, імітують вередування тощо. В іграх діти копіюють дії та слова інших людей або уявляють себе іншими. Наприкінці раннього віку діти намагаються вигадувати власні історії, казки як варіювання власного досвіду.

Розвиток пам'яті

    Пам'ять дітей раннього віку характеризує легкість запам'ятання, але воно випадкове, безладне. Дитина своєю пам'яттю не керує, вона мимовільна, вона є побічним продуктом практичної  діяльності та спілкування.

    Пам'ять дитини - це її інтереси. Вона тісно пов'язана з емоціями. Розвивається моторна (рухова ) пам'ять: дитина набуває практичних навичок.

    Образна пам'ять ще не відокремлена від сприймання, вона існує у формі впізнавання, але на її розвиток вказує збільшення латентного періоду пізнавання. На 2 році життя може впізнавати через декілька тижнів на 3 році - через декілька місяців.

     Збільшується обсяг пам'яті ( вона мимовільна ). Дитина запам'ятовує вірші, казки. Якщо дорослий під час розповіді щось упускає, дитина нагадує про це. Цей факт пояснюється пластичністю кори великих півкуль. Має значення частота повторення слів, дій, емоційна забарвленість їх.

     Важливим моментом є виділення пам'яті із акту сприймання. Тепер дитина здатна згадувати про предмет коли його не бачить. Спочатку згадування виникає за асоціацією, а далі функція згадування переходить до слова. В 2 роки дитина може згадувати про предмет через декілька днів, а в 3 роки - через декілька тижнів. Розвивається словесна пам'ять, зароджується довільна пам'ять. Пам'ять виконує важливу роль у розвитку Всіх видів пізнання.

Коли розпочинати привчати малюка самому вдягатися

    Близько року. Дехто з дітей виявляє цікавість до цього ближче до двох років, і майже всім потрібна допомога принаймні  років до трьох. Особливо складну роботу - скажімо,  зав' язування шнурків-доведеться відкласти ще на рік.

Ваша участь:

• Спершу нехай "допомогає" вам вдягати себе: піднімає або простягає ручки, показує, що втягти спочатку, а що потім.

• Пограйте у хованки. Одяг затулив обличчя: "Де ж наше малятко? Ондечки воно!" Голівка вигулькує з горловини. Така нехитра гра внесе веселощі у неприємну процедуру натягуваня через голову светриків та футболок.

• В і гаду й те ігри й самі : ось гадюка заповзає в нірку; ось поїзд їде через тунель. У процесі гри дитина зможе непомітно для себе перехопити ініціативу, відчувши бажання вдягатися самі.

Що робити, якщо дитина впадає в істерику

    Дітям раннього віку інколи властиві напади роздратованості, під час яких вони падають на підлогу, б'ють ногами і руками по підлозі, кричать, б'ють оточуючих. Частіше всього така поведінка виникає у відповідь на заборону батьків (не можна брати якусь річ, не можна гратися в калюжі) або на відмову купувати іграшку, шо­коладку. Інколи подібний спалах може стати слідством конфлікту з ровесниками, наприклад, якщо хтось з дітей відбирає у іншої дитини іграшку, а вона не знає, що зробити в цій ситуації, як привернути увагу дорослих, як виразити свою образу.

Генрі Парене рекомендує в таких випадках наступні тактики. Якщо істерика розпочалася в відповідь на відмову або заборону дорослого, батьки не повинні одра­зу ж скасовувати свої рішення, краще рішуче сказати „ні" (звичайно, в тому випад­ку, коли заборона є дійсно необхідною).

Г. Парене не рекомендує в момент роздратованості піднімати дитину з підлоги і насильно брати її на руки. Але якщо дитина сама проситься на руки, необхідно ви­конати її прохання. Але будь-яке навчання в цей момент буде передчасним.

Небажано під час істерики лишати дитину саму. Це може бути небезпечно. Однак, якщо дорослий і сам знаходиться в стані крайньо емоційного збудження і не може контролювати свої дії, краще відійти від дитини.

Часто батьки в стані гніву або кричать на дитину, або б'ють дитину (інколи не розраховуючи силу удару). Як наслідок вони відчувають відчуття провини і каяття.

В момент найбільшої інтенсивності приступу дитина може не чути вмовлянь дорослих, але коли „емоційний наплив" знизиться, можливо, спробувати вщволікти дитину на будь-яку дію або предмет.

Отже, якщо дитина впадає в істерику:

·        Не відволікайте негайно своїх рішень

·        Не беріть дитину насильно на руки

·        Не намагайтеся підняти дитину з підлоги

·        Не лишайте дитину саму

·        Слідкуйте за своїм емоційним станом

·        Відверніть увагу дитини

Коли починати привчати малюка чистити зуби?

    Між півтора та двома роками. Більшість дітей потребує допомоги до п'яти - шести років і контролю років до семи -восьми.

Ваша участь:

• Дозвольте дитині самій вибрати свою першу зубну щітку під час спільного відвідання крамниці. Вирушайте саме за цією покупкою, і малий сприйме її як важливу подію;

• Ще напередодні дайте дитині змогу регулярно спостерігати за старшими членами родини під час чищення зубів, щоб вона забажала спробувати зробити ще й собі.

• Спочатку почистіть їй зуби самі - нехай запам'ятає це відчуття.

• Кілька днів перед тим почніть вчити дитину полоскати рота. Доки вона не навчиться випльовувати всю воду, не ковтаючи, не починайте користуватися зубною щіткою.

• Перший урок чищення зубів найліпше проводити мокрою щіткою без пасти. Щітка має бути м'яка - це особливо важливо. Жорстка щітка може викликати болючі відчуття в яснах і малюк не захоче вчитися далі.

• Вкладіть щітку дитині в ручку, обхопіть її своєю рукою і. починайте разом. Спочатку вгору- вниз Потім з боку в бік. Далі треба виполоскати рота й виплюнути воду. Більшості дітей ця процедура видається приємною і цікавою, тому намагайтеся, аби не змінилося таке ставлення до неї.

Коли  розпочинати привчати малюка  мити руки

    Між півтора і двома роками (коли вже зможете переконати дитину не тягнути мило до рота).

Ваша участь: розподілити усю процедуру на кілька етапів - так малому буде легше запам'ятати. Наприклад:

·        підставляємо стільчик, стаємо на нього;

·        закочуємо рукава;

·        відкриваємо крани холодної і гарячої води;

·        якщо на дворі зима, або руки дуже забруднилися, можна зробити воду теплішою;

·        перш ніж покласти мило на місце, обливаємо його водою;

·        брудні місця тремо щіткою;

·        щітку також вимиваємо;

·        руки миємо, аж поки не почнуть рипіти;

·        закручуємо спочатку кран гарячої води, а потім холодної;

·        витираємо руки насухо.

    Стежте, щоб малюк нічого не обминув. Допомагайте йому на складних етапах - скажімо, вичистити бруд з-під нігтів або витерти насухо зовнішній бік рук. Робити все від початку до кінця самостійно він навчиться не швидко. Так й вам доведеться час від часу контролювати процес, а надто результат.