Родинне сонцеколо

     Немає теплішого вогнища за родинне. Батьки, діти, онуки — найрідніші між собою люди, з'єднані в сім'ю Божою волею.

     Родина, сім'я — це велика сила. Тільки вона є надійним і незрадливим захистом від усяких життєвих негараздів.

     Взаємини батьків і дітей — це споконвічна проблема, від позитивного вирішення якої залежить благополуччя нашої держави, адже сім'я — це державна структура.

     Дружні, спокійні, врівноважені стосунки між батьками і дітьми — це запорука здорового морального клімату в суспільстві. Не може людина творчо працювати, навчатися, якщо її щось пригнічує, тривожить, якщо не все гаразд у сімейних стосунках.

     Батьки завжди бажають своїм дітям щасливої долі, просять у Бога благословення для своїх синів і дочок, мріють бачити їх щасливими і здоровими, добрими і порядними людьми.

      Батьківська суворість іноді сприймається дітьми негативно, бо вони не завжди вміють і бажають прислухатися до мудрих порад, не хочуть вчитися на чужих помилках. У таких випадках між батьками та дітьми виникають непорозуміння, і, як правило, саме мама й тато усувають ці конфлікти, тактовно й доброзичливо пояснюють дітям, хто в чому помиляється.

     Вважаємо, що найголовнішим у сімейному вихованні мусить бути взаємоповага між старшим та молодшим поколінням, уміння зрозуміти, вислухати одне одного, підтримати, пожаліти. Любов — ось те почуття, яке робить сім'ю міцною, нездоланною у будь-яких життєвих випробуваннях.

     Тільки родина — опора в житті кожної людини. І те, якою буде погода в домі, яким теплим та ясним буде родинне вогнище, залежить і від батьків, і від дітей.

                       

                             Вперше до садочка

                                                                                    Говоримо про адаптацію 

                                                                                                                        

Адаптація (від  лат. „пристосовую") - це складний процес пристосування організму, який відбувається на різних рівнях - фізіологічному, соціальному, психологічному.  

       Проблема дитячого садка - добре це чи погано, віддавати чи почекати - таке  запитання рано чи пізно виникає в кожній сім'ї. Прийняття рішення батьками  визначається особистим досвідом. Але, поза всяким сумнівом, відвідування  дошкільного закладу має свої плюси та мінуси.
      А визначитись потрібно з точки зору науки - педагогіки, медицини, психології. З  наукової точки зору відвідування дитячого садка - фактор позитивний в усіх  питаннях, необхідний для повноцінного виховання та розвитку малюка. Мистецтво  спілкування з іншими членами суспільства грає важливу роль в житті кожного, тому  спілкуватись потрібно вчитись змалку.
         Оформлюючи дитину в групу, батьки переживають: як там зустрінуть дитину? Як будуть годувати? Чому навчать? Чи добре буде малюку? Чи будуть його любити?
       Це хвилювання можна пояснити - батьки вперше залишають дитину з незнайомими людьми. Це хвилювання підсилюється, коли малюк не хоче йти до садка, не хоче розлучатись з рідними, відмовляється від гри з дітьми.
       Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, ідуть на контакт з дітьми та дорослим, інші - менш впевнено, більше спостерігають, ще інші - проявляють повне небажання іти в групу, негативізм, відхиляють всі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.   
        Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, і невміння гратись, і несформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина - це відсутність досвіду спілкування з однолітками та дорослими.
        Спостереження показують, що хлопчики 3-5 років гірше переносять розлуку з рідними. А найкраще проходить адаптація у віці після 1 року 6 місяців.
        Середній строк адаптації - 7-10 днів в ясельному віці; з 3 років - 2-3 тижні; 5-6 років -1 місяць. Виникнення у дитини стійкого "адаптаційного синдрому" свідчить про її неготовність до виходу із сім'ї.

  Для того, щоб процес адаптації не затягувався, необхідні такі умови:
- підтримувати позитивну установку, бажання йти в садок;
- прислухатись до порад педагогів, якщо дитина відчуває між батьками та вихователем повне розуміння - вона швидше звикає;
- в перші дні рекомендоване короткочасне перебування в групі - 1-2 години;
- наблизити домашній режим до садкового;
- провести всі профілактичні заходи, рекомендовані лікарем;
- утримуватись від шумних масових вистав, щоб зменшити емоційне навантаження;
- навчати навичкам самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).

 Правильна поведінка рідних в період адаптації:
- говорити дитині, що вона вже доросла;
- не залишати надовго - на цілий день в групі;
- погуляти після відвідування на майданчику садка;
- давати із собою улюблені іграшки;
- повідомляти вихователя про особливі звички дитини;
- довіряти працівникам установи;
- придумати ритуал "прощання" і обіграти вдома;
- зустрічати дитину з посмішкою;
- розповідати дитині якомога більше доброго про садок;
- підтримувати самостійність дитини вдома.

  Чого не потрібно робити:
- негативно відгукуватись про спеціалістів закладу;
- наказувати вдома дитину за капризи в садку;
- виявляти тривогу, неспокій, плакати з приводу важкого звикання малюка;
- забороняти контакти з іншими дітьми;
- залякувати дитину дитячим садком.       
      Якщо раптом через місяць ваша дитина ще не звикла до дитячого садку, перевірте список рекомендацій і спробуйте виконати ті рекомендації, про які ви забули.
       Пам'ятайте, що на звикання дитини до дитячого садку може знадобитися до півроку. Розраховуйте свої сили і можливості та плани. Краще, якщо на цей період у родини буде можливість підлаштуватися до особливостей адаптації свого маляти.Ці поради допоможуть пережити дитині процес адаптації до умов дитячого садку.
        Ознаки позитивної адаптації дитини в садку - хороший апетит, спокійний сон, адекватна реакція на діяльність з вихователем, бажання спілкуватись з дітьми, іти в групу, нормальний емоційний стан.

Дорогою до Дитячого садка...

            Вранці батьки поспішають на роботу, а діти - ні...
Для переважної більшості батьків довести дитину вранці до дитячого садка (навіть якщо він розташований поруч з будинком) є чималою проблемою. Що вже говорити про ті варіанти, коли дитячий садок розташований в іншому кінці міста, куди добиратися доводиться кількома видами транспорту?
Вранці малюки, які не виспалися, вередують, батьки починають нервувати, лаяти їх. У відповідь, діти ще більше хничуть, сльози котяться градом, а якщо ще й погода підкачала, тоді - тримайся! Кепський настрій на цілий день гарантовано! Як зробити дорогу до дитячого садка веселою й цікавою -  для дітей, і для дорослих?...

          Беріть ініціативу у свої руки

  Якщо ваша дитина ще зовсім маленька, ініціативу доведеться брати на себе. Повільно плететься ззаду вас - влаштуйте гру «Хто швидше добіжить до... того дерева, лавки, зупинки». Забігає далеко вперед - «Допоможи мені, синочку (донечко), обійти ці калюжі (кучугури, ями тощо)». Повірте, спрацьовує. Крім того, у дитини формується почуття відповідальності за іншого, впевненості в тому, що вона вже підросла і може допомогти мамі, татові, бабусі обійти перешкоди або перемогти в забігу.
У дитини кепський настрій - розкажіть казку або історію про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом'ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс тощо. Фантазуйте! Якщо дитина доросліша, нехай продовжить розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвитку її уяви й мовлення.
Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або зіграйте в «Буріме»: нехай малюк скаже два слова, що закінчуються на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки - ви загадуєте, а дитина «придумує». Наприклад, «бджілка» - «квітка». Один малюк 4-х років склав таке: «Пролетіла бджілка-а-а. І зраділа квітка-а-а!» І нехай спочатку це буде не дуже образно і складно - зате весело!
Якщо вам доведеться тривалий час йти пішки, можна використовувати час, проведений в дорозі, з великою користю. Наприклад, помітити кілька кущів і звертати увагу дитини на ті зміни, які з ними відбуваються: навесні - розпускаються бруньки, потім з'являються листочки; влітку все цвіте; восени - листя жовтіє, сохне і опадає тощо. Потім вдома можна намалювати те, що ви бачите щодня, або вести щоденник спостережень.
Дорогою можна закріпляти з дитиною набуті нею вдома або в садочку знання. Наприклад, якщо дитина недавно ознайомилася з геометричними формами, можна по черзі з нею називати всі круглі предмети, потім - квадратні. Щойно малюк почав розбиратися в кольоровій гамі - попросіть назвати його предмети певного кольору, але не поспішайте. Нехай малюк засвоїть спочатку один колір, наприклад зелений, і називає предмети тільки цього, кольору. За кілька днів - жовтий тощо.

Словесний поєдинок

За нагоди можна пограти з дитиною у «Тварин»; Ви називаєте якусь тварину, а дитина у відповідь називає тварину на ту букву, на яку ваше слово закінчилося. Наприклад, «вовк - коза». А якщо дитина ще мала, можна просто пограти у «слова» за тими самими правилами, називаючи без обмежень всі предмети, явища і навіть казкових героїв.
Якщо вам доводиться тривалий час стояти на зупинці в очікуванні транспорту, пограйте у «Фігури». Попросіть дитину показати, як стояв би на зупинці зайчик. Нехай стане у характерну для зайчика позу, потім трішки поскаче. Це не тільки пожвавить очікування, а й допоможе дитині реалізувати потребу в рухах.
Можна також придумувати разом з дітьми загадки. Наприклад, «Руда, хитра... (не відгадав - продовжуйте далі) живе в лісі, за зайцями ганяється». Один 5-річний «вундеркінд» склав з татом загадку, яку навіть вихователька не змогла відгадати. «Що сирим не їдять, а вареним викидають». З'ясувалося, лавровий листок. Малюк, спостерігаючи за приготування юшки, запитав: «Татку, чому ти викидаєш ці листочки, вони ж зварилися?». ОМожливо, і ви складете свої загадки, казки, історії та ігри, і тоді дорога до дитячого садка або тривала поїздка з малюком не здаватиметься вам томливою та одноманітною.

 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСОБИСТОЇ БЕЗПЕКИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ 

      Життя потребує від наших дітей вміння орієнтуватись і знаходити вихід з непередбачених ситуацій. Чим менше у дитини знань, тим більше небезпеки з боку оточуючого середовища. 

Щоб вберегти дитину від біди, треба пам'ятати та дотримуватись наступних правил:

 · не залишати дітей дошкільного віку самих, навіть на короткий час;

· вчити дитину користуватися дверним вічком;

· не дозволяти відчиняти двері незнайомим людям, навіть одягненим у міліцейську форму;

· вчити користуватися телефоном для виклику служб 101, 102, 103, 104;

· забороняти підбирати на вулиці незнайомі предмети - вони можуть бути небезпечними;

· забороняти бавитися ріжучими, гострими та вибухонебезпечними предметами;

· не дозволяти користуватися ліфтом без супроводу дорослого родича;

· запобігати формуванню в дитині жорстокого ставлення до тварин;

· не дозволяти дражнити тварин;

· не дозволяти вмикати електроприлади за відсутності дорослих;

· не дозволяти виходити на балкон, відчиняти вікна;

· не дозволяти визирати у відчинене вікно;

· вчити дітей звертатися по допомогу до відповідних органів;

· вивчити з дитиною домашню адресу або вкладати в кишені «особисту картку» з даними дитини.

 Памятка для батьків

щодо успішної взаємодії з обдарованою дитиною

     Плекаючи обдарованість дитини, батькам необхідно:

•   приймати дитину такою, як вона є, а не розглядати її як носія талантів;

•   давати дитині змогу самостійно шукати вихід із ситуації, що склалася, розвязувати завдання, яке їй під силу, навіть, якщо батьки вважають, що самі впораються ліпше та швидше;

•   не тиснути на дитину, не навязувати своє бачення у виконанні певної справи, але за потреби бути готовим прийти на допомогу;

•       відповідаючи на поставлене дитиною запитання, не піддаватися спокусі розповісти про предмет усе, що батьки знають самі, а надати конкретну відповідь;

•    виявляти серйозне ставлення до запитань і висловлювань дитини;

•   надавати можливість дитині демонструвати свої знання;

•    належно облаштовувати місця для занять дитини улюбленими справами;

•    надавати допомогу дитині в поліпшенні результатів її роботи;

•     привчати дитину мислити самостійно;

•     регулярно читати дитині цікаву з пізнавального боку літературу;

•      спонукати дитину до фантазування, вигадування історій;

•       уважно ставитися до особистих потреб дитини;

•       не карати дитину за ненавмисно зроблені помилки;

•        надавати змогу в її експериментуванні з навколишнім середовищем у пізнавальних цілях;

•      учити дитину не боятись проблем, а розвязувати їх;

•        надавати допомогу дитині в її особистому розвитку;

•         виховувати в дитині позитивне ставлення до своїх здібностей;

•      довіряти дитині;

•      стимулювати самостійність дитини.

 Консультація для батьків агресивних дітей 

При взаємодії з агресивною дитиною:

·  Приймайте дитину такою, яка вона є;

·  Висувайте до дитини свої вимоги, враховуйте не свої бажання, а її можливості;

·  Розширюйте кругозір дитини;

·  Включайте дитину до спільної діяльності, підкреслюючи її значення у виконуваній справі;

·  Ігноруйте легкі прояви агресивності, не фіксуйте на них увагу оточуючих.

Боротися з агресивністю потрібно терпінням. Це найбільша чеснота, яка тільки може бути в батьків і вчителів.

Поясненням. Підкажіть дитині, чим цікавим вона може зайнятися.

Заохоченням. Якщо ви хвалите свого вихованця за гарне поводження, то це розбудить у ньому бажання ще раз почути цю похвалу.  

Консультація для батьків дітей, які відчувають страхи

Що таке дитячі страхи — вияв природної боязкості, вередування чи наслідок нервованості та переживань, яких зазнала мати під час вагітності? На відміну від багатьох інших дитячих проблем, про які фахівці часто з повною впевненістю заявляють батькам, що з віком усе мине, дитина переросте, —про цю так сказати не можна. Дитина росте, і страхи ростуть разом із нею.

Природу страху зрозуміти складно. Це одне з почуттів, яке людина відчуває з перших днів свого життя. Здавалося б, чого боятися новонародженому маляті? Та вчені довели, що страх і стурбованість матері передаються дитині. Підростаючи, діти розуміють, чого бояться батьки, через що нервують, і починають боятися разом із ними. Малята бояться чимось засмутити старших, потрапити під гарячу руку, бояться почуватися непотрібними дорослим. Інколи страхи роздуваються до величезних розмірів.

Зміст страхів багато в чому визначається віком. У дітей до одного року він виражається в інстинктивній тривозі при голосних звуках, відсутності матері, появі чужих людей. У два-три роки діти бояться самотності й темноти. До шести років у них розвивається бурхлива фантазія, образне мислення в поєднанні з наївністю та сугестивністю. Книжки, фільми, почуті розмови й реальні події дають багату поживу для фантазії. Звідси й страхи, пов’язані з враженнями, отриманими ззовні. Страхи збільшуються, конкретизуються, супроводжуються агресією. Діти бояться казкових героїв, що уособлюють зло, вигаданих дитячою уявою істот, які «ховаються за рогом» або «живуть під ліжком», страшних снів, батьківського покарання, бійки, скандалу, смерті близьких, грози, буревію, пожежі.

На жаль, дорослі не завжди звертають увагу на те, що їхню дитину переслідує якийсь страх, і вже тим паче не переймаються тим, що коїться в душі їхнього сина чи дочки. Чимало дітей не схильні ділитися своїми переживаннями. Причин може бути безліч, приміром страх здатися боягузом, або ж, що нерідко трапляється, дитина боїться так сильно, що сама думка про розмову на цю тему жахає її. Страх може бути зовсім незначним, на думку батьків, але в сприйнятті дитини він цілком живий і реальний.

Якщо дитина відчуває страхи:

·  Приймайте дитину такою, яка вона є, даючи їй можливість змінитися;

· Розвивайте в дитині позитивні емоції, частіше даруйте їй свій час і увагу;

·  З розумінням ставтеся до переживань і страхів дитини; не висміюйте їх і не намагайтеся рішучими методами викорінити цей страх;

·  Заздалегідь програвайте з дитиною ситуацію, що викликає страх.

   

Консультація для батьків дітей, схильних до брехні

Джерело брехні

Страх. Найчастіше це прагнення уникнути покарання. Зрозуміло, що йдеться про проблеми у сімейному вихованні. Дитина у такій сім’ї повинна чітко підкорятися волі батьків, їм не суперечити. З часом, малюк починає віддалятися від батьків, приховувати справжні свої думка і дії, а згодом - схилятися і до брехні.

Батьки! Нагадуємо всім відомий факт, що Ви є зразком для наслідування. Часто все починається з того, коли діти стають свідками брехні зі сторони батьків. Дитина запам’ятовує такі ситуації, а згодом, такими штампами, обов’язково, скористається. І тут, головне… почати, а вдруге - вже буде значно легше. І чим довше дитині вдається обдурювати дорослих, тим складнішою стає проблема виходу на шлях правди.

Якщо дитина бреше, додержуйтеся таких правил: 

·   Частіше хваліть дитину, заохочуйте її за гарні вчинки;

·   Якщо ви впевнені, що дитина бреше, постарайтеся викликати її на відвертість, з’ясувати причину неправди;

·   Знайшовши можливу причину неправди, постарайтеся делікатно усунути її так, щоб розв’язати цю проблему;

·   Не карайте дитину, якщо вона сама зізнається в неправді, дасть оцінку власному вчинку.

Консультація для батьків щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі

1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

2. Не існує поганих і хороших емоцій і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

3. Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції –це результат тривалого стримування емоцій.

4. Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

5. Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

6. Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

7. Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.

8. Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.

9. З метою ліквідації негативних емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи занять танцями.

10. Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар’єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно чинити роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки.